Буріто зі свининою, квасолею та овочами

Буріто – це страва яка не належить до мексиканської класики. Попри те, що вигадали її скоріш за все-таки у мексиканському прикордонному містечку, у сумнозвісному Сьюдад-Хуарес, буріто відносять до страв кухні текс-мекс, котра сформувалась на Півдні США. І хоча у страву закладена ідея найважливішої в мексиканській кухні їжі – такос (невеликі тортільї з різноманітною начинкою всередині), буріто має геть інший характер і смакову гамму. Передусім, суто мексиканські тортільяс виготовляють з нікстамілізованої кукурудзи, а для буріто використовуються пшеничні тортільяс, більш поширені у кухні текс-мекс, які є майже аналогом кавказьких тонких лавашів. І на початку XXст. комусь спало на думку, замість класичних такос, зробити один величезний тако, загорнутий в менш автентичну пшеничну тортілью. Існує кілька легенд про те, хто зробив це вперше. За однією версією був це певний Хуан Мендес, котрий ходив по місту зі своїм ослом і продавав буріто на вулиці під час мексиканської революції (1910-1921рр). І власне сама назва «буріто» дослівно перекладається з іспанської як маленький ослик. А за другою версією, був це дехто інший і продавали таку їжу біля шкіл дітям з малозабезпечених сімей у тому ж місті. Є також і американські історії походження страви. Зрештою, справжньої популярності буріто набули саме у США, починаючи з 1923-го року, з відкриттям кафе «Сонора» у Лос-Анджелесі де начебто і почали продавати буріто вперше. І хто б не вигадав буріто, в наш час, це чи не найвідоміша страва кухні текс-мекс у світі, яка спочатку стала шалено популярною в США, а звідти рознеслась по світу. І мене це не дивує – адже це смачно, просто у приготуванні і ситно. Тонкий пшеничний пляцок з соковитою, багатою начинкою, яку легко видозмінювати і просто робити з того, що є під рукою. Все підрум’янюється запакованим і можна їсти буріто на місці або ж взяти з собою в дорогу. Тож це ще й зручно. До речі, щодо загортання буріто у фольгу. Я рекомендую Вам не нехтувати цим кроком. З фольгою рум’янити буріто значно легше. Ніщо не витікає, не розм’якає і все тримає форму. Легше оперувати буріто на сковорідці. А після підрум’янювання (не переживайте, фольга не заважає гарному рум’янцю), можна споживати буріто одразу, а можна взяти їх в дорогу. У цьому випадку фольгу не можна замінити пергаментом. Саме приготування буріто дуже просте. Якщо є складові які Вам не подобаються чи не маєте їх в наявності, сміливо замінюйте тим подібним, що маєте. А щодо самої «обгортки», то раджу використовувати Вам таки звичайний пшеничний лаваш, а не псевдо тортільї в пакуваннях з супермаркету. Вони насправді мало мають спільного зі справжніми пшеничними тортільями, мають у складі цукор і ще багато того, чого там бути не повинно. Смак їх теж залишає бажати кращого. Окрім того, через цукор у складі, вони ще й швидко підгоряють.