Про креветки і любов до Іспанії Дуже простий та вдалий спосіб приготування креветок, який відмінно підкреслює їх смак та консистенцію. Це одна з наших сімейних найулюбленіших тапас і креветки з часником входять до списку страв, які, приїжджаючи до Іспанії, ми з чоловіком мусимо обов'язково спробувати, щоб втамувати жагу до смаку Іспанії. Адже Іспанія, це країна дуже близька нам емоційно, де живуть люди, які ближчі ніж більшість родини. Адже є такі люди, з якими з'єднує не кров, а спільні цінності, інтереси, спогади... А це значно більше зближує, аніж кровні зв'язки. І коли ми там, вбираємо Іспанію в себе крізь їжу, музику, душевні та жваві розмови з близькими людьми майже до ранку, тривалі прогулянки, пронизані походами по тапас барах, тощо. А коли бере нас нестерпна туга за Іспанією дома, я йду на кухню та готую іспанські страви так, як вчила мене іспанська "мама"... Технічні нюанси приготування креветок Щодо приготування креветок, то все дуже просто. Головне креветки не пересмажити. Тобто зняти з вогню невдовзі, як креветки змінять колір та не зменшувати кількість олії й масла у страві, оскільки вони мають визначальне значення для правильного приготування. В Іспанії такі креветки їдять з хлібом, а потім, хлібом вимочують ароматну олію, яка не менш смачна ніж самі креветки. Тож дотримуйтесь відповідних пропорцій інгредієнтів. Про вершкове масло і пікантність Увага. Не у всіх іспанських рецептах використовують вершкове масло, але це невеликий секрет особливого смаку креветок з часником. А ще, інколи зустрічається пікантна версія таких креветок, тож, якщо любите пікантні страви, разом з часником, можете повільно прогріти свіжий чи сушений перчик чілі, розрізаний навпіл по довжині. Приготування креветок з часником
Рецепт цих рулетиків я привезла з собою з тогорічної різдвяної поїздки до Фінляндії. Ними пригощав нас наш товариш сім'ї з Фінляндії, Йонас, з яким мій чоловік потоваришував ще у студентські часи, під час року навчання в цій північній країні за студентською програмою Erasmus. І як я не одноразово писала, Фінляндія тісно увійшла в наше сімейне життя, в якій сауна відіграє значну роль, інтер'єр у нас дома має скандинавські акценти, плоскі фінські житні хлібці у нас завжди є в хлібниці й холодну пору року ми завжди зустрічаємо з особливим ентузіазмом. Ну і звісно, час від часу я готую фінській страви. Ця страва - це такий собі ф'южн, авторська страва нашого товариша, який дуже любить готувати. Й в оригіналі, вона з копченим, сиров'яленим м'ясом оленя і на фото ця закуска теж з ним, бо приїхала до дому, привезла м'ясо оленя й одразу почала відтворювати пригощання. А насправді так само буде смачно з будь-якою копченою, сиров'яленою шинкою, з будь-якого виду м'яса. Це швидко в приготуванні, вишукано, незвичайно й дуже смачно! З фінського столу на український! Смачного! Дрібно порізана, ледь відчутна цибуля додає страві якоїсь зухвалості та приємної пікантності. Якщо Вам свіжа цибуля у стравах надто різка (хоч там її геть небагато), то можна її посолити. Вона дещо зм'якне й гіркота не буде виразною. Щодо розмарину, то можна його не використовувати, але з ним точно яскравіше. І ще одне. Мені найбільше смакують ці рулетики свіжо приготовленими. Хоч можна їх і наперед накрутити й тримати загорнутими у фользі, як наш товариш і робив, накрутив їх на всі свята:-).
Цей огірково-імбирний холодний суп від Йотама Оттоленгі з його книги "Simple" - це чудова альтернатива гаспачо чи сальморехо, які стали вже доволі звичними. У нього дуже незвичайний смак, він добре освіжає, а ще він мега корисний, а тим, хто переймається сантиметрами в талії, сподобається, що він малокалорійний, якщо не зловживати мигдалем з м'ятною олією в якості додатку. Я люблю холодні супи, за виключенням окрошки, готую їх літом й маю вже чимало у своєму репертуарі, але цей суп мене приємно вразив, коли гадала, що мене важко здивувати. Ба навіть більше, вразив і тим, що навіть мій чоловік який не надто любить холодні супи, із задоволенням ним смакував. Хоч сам Йотам Оттоленгі пише, що мигдаль краще рум'янити перед самою подачею, я зарум'янила одразу весь, частину подала першого дня, практично одразу, а половину залишила на наступний день. Як вже не раз писала на Instagram де щомісяця публікую приклад мого тижневого сімейного меню відповідно до сезону, супи я готую й раз у два дні. Цей холодний суп не виключення. Й різницю в мигдалі я не відчула. Він рум'янився в олії й був так само хрустким та смачним як і першого дня. А от суп став ще смачнішим! Тому, не вагайтесь, сміливо готуйте з запасом!
Це, напевно, мій найулюбленіший вид м'яса, якщо говорити про дичину. Така ніжна текстура м'яса, аромат і присмак на стільки цікаві, що справляють враження і залишають бажання взяти докладку, і не одну:-) Таке м'ясо, особливо вирізку, я волію готувати якомога простіше, щоб максимально насолодитися смаком. А ось соус і гарнір тут більш вишукані. Головне в приготуванні м'яса, - це не пересмажити, чи не перепекти. Прошу Вас, дотримуйтесь температурного режиму! Це так само важливо, як і дати м'ясу «відпочити» після термічної обробки. Рецепт соусу демігляс дивіться ТУТ.
Це наступний салат із серії смакових регіональних салатів. Як і салату зі смаком Іспанії, й цього італійського, немає в класичній кухні. Це черговий авторський салат з інгредієнтів, які часто зустрічаються в італійській кухні й не рідко саме з нею асоціюються: як ніжна моцарелла, ароматний базилік, смачнючий бальзамічний оцет, чіабатта, тощо. Хоч насправді, італійська кухня настільки регіональна, що важко її узагальнювати, а може й не варто, але салат вийшов дуже смачний. Попри те, що для корінного італійця, з якогось конкретного регіону, він буде дивним. Бо моцарелла з Півдня Італії, а бальзамічний оцет з Півночі. Та й базилік більше використовують на Півдні Італії, може й тому у класичній італійській кухні я не зустрічала в одній страві поєднань базиліку та бальзамічного оцту. Ми з чоловіком досі посміхаючись згадуємо, як якихось 6 років тому подорожували регіоном Емілія-Романья (чи не найсмачніший регіон Італії звідки родом бальзамічний оцет, сир Пармезан, болонська Мортаделла, славетні тортеліні та ще багато чого іншого) й перебуваючи у Болоньї зайшли до бюро туристичної інформації, де працювали чарівні, темпераментні (може не так як на Півдні) італійські пані. І мій чоловік зі своєю туристичною наївністю мав необережність запитати: "Чи можете Ви порадити якийсь хороший ресторан, як для себе, з морепродуктами?". Жіночка з нестриманою емоційністю чітко пояснила моєму чоловіку, що Болонья знаходиться далеко від моря і про які морепродукти може бути мова!:-). Настільки чітко пояснила, що тепер чоловік, перебуваючи в Італії, не має такої сміливості питати місцевих, де можна щось конкретне скуштувати. Куштуємо те, що їдять місцеві, до непристойності заглядаючи їм в тарілки:-)). А за морепродуктами ми поїхали до Ріміні, де було надзвичайно смачне фріто місто зі смажених в клярі морепродуктів на місцевому ярмарку (нам би таку вуличну їжу!) та мідії в ароматному соусі, де моя старша донька Емма, вперше спробувала мідій, маючи лише 4 роки й це була любов на віки. До цих пір мідії у мушлях вона обожнює. А повертаючись до салату, ми не в Італії, а смак салату змушує забувати, що може він і не конвенціонально правильний, як американські спагетті болоньєзе:-). (Ті, хто не знає, що не так зі спагетті болоньєзе, читайте вступ до рецепта "паста болоньєзе") Тому, якщо любите італійську кухню, готуйте обов'язково!:-) Як будь-який інший салат, цей також готувати дуже просто. Тому не буду довго писати про технологію приготування. Вона по-дитячому проста. Лиш напишу, що у склад салату я включила бекон, а якщо Ви маєте доступ до якісної панчетти (в'ялений бекон) чи ще краще, гуанчіалле (в'ялені свинячі щоки), то звичайно ж використовуйте їх! Щодо моцарелли, то можна звичайно ж покласти у салат порізані кружечками більші кульки звичайної моцарелли. Якщо ж маєте можливість купити традиційну моцареллу з молока буйволиць, то Ваш салат буде взагалі розкішним! І насолоджуйтесь, дозвольте собі келих вина до салату, випийте смачної кави після трапези, в ідеалі еспресо. Й відчуйте себе трішки італійцем, для цікавості, вони не менше іспанців, знають, що таке насолоджуватись життям:-).
Хоч багато хто боїться братись за приготування еклерів, насправді все дуже просто і такі тістечка приготувати набагато легше, чим найпростіший торт. Потрібно лиш дотримуватись загальних правил випікання заварного тіста. Про них я писала в рецепті основного заварного тіста. І, при формуванні тістечок, використовувати або наконечник "зірочка" або просто зробити борозни на поверхні виделкою. Це не для краси, а для того, щоб еклери краще підросли та менше тріскались. З цією ж метою, перед випіканням, слід скропити сформовані еклери водою, краще всього з розпилювача, такого який використовується для зволоження рослин та в перукарнях. Хоч тріщини на поверхні тістечок теж не біда, оскільки еклери завжди покривають глазур'ю. Головне щоб гарно виросли та не впали під час вистигання. Саме через ризик опадання не можна відкривати духовку перші 15 хвилин випікання, коли тісто починає рости. Та пропікати їх слід ретельно, не виймати раніше ніж слід. З них має вийти вся волога. Саме тому, після випікання, еклери слід залишити до повного вистигання в виключеній духовці, з привідкритими дверцятами. Можна цього не робити, але це вбереже Вас від розчарування, якщо трішки не допекли.
Торт настільки ніжний, майже невагомий, що не помічаєш як за хвилину поглинаєш немалий шматок, з відчуттям легкості, яке не покидає й після ласування та якимсь чудовим відчуттям гедоністичної радості. При тому, що за складністю він досить легкий у виконанні, головне уважно слідувати рецепту і охолоджувати все гарненько. Та й прикрашати не складно. Зізнаюся Вам, я взагалі не люблю метушні з прикрасою тортів. Я люблю коли торт виглядає красиво, але це годинне вирівнювання поверхні, видавлювання розочок та інших фігурок, мене, з моїм темпераментом, просто зводить з розуму. А мастики як такої взагалі не переношу. Мені вона настільки противна, що я навряд чи змушу себе спробувати торт під нею. Тому з моїми тортами все завжди просто. А кращу прикрасу ніж свіжі ягоди і трави взагалі важко придумати. Мені ще подобаються різні форми для шоколаду, заливаючи в них розтоплений шоколад, можна отримати красиві метелики, квіточки або листочки. У кондитерських відділах великих посудних магазинів можна іноді такі зустріти. Мені мої у великій кількості дісталися в наборі фондюшниці для шоколаду, разом з іншими кондитерськими аксесуарами. Ось і користуюся! Торт можна скласти днем раніше, але так як в ньому свіжі ягоди, не раджу тримати його довше 3-х днів. Нарізати цей неймовірно ніжний полуничний торт мус слід гарячим ножем, він тоді красиво і плавно ковзає, рівно розрізаючи торт на шматочки, не завалюючи його цілого і не здавлюючи.
Ахобланко входить в трійцю найпопулярніших іспанських супів разом з гаспачо і сальморехо, і він також, як ті два, родом із сонячної Андалусії. Коли іспанська "мама" вперше подала мені цей суп, я навіть зрозуміти не могла з чого ця кремова, ситна, але водночас легка страва. Цей холодний суп відразу ж став моїм фаворитом. Виразний, але ніжний смак з горіховим післясмаком, така обволікаюча консистенція просто не дають про нього забути. Якщо ви любите холодні супи, він однозначно повинен сподобатися Вам! А половинки винограду надають особливий шарм, підкреслюючи найтонший смак мигдалю. Холодний суп ахобланко, назва якого в перекладі означає "білий часник", з'явився в Іспанії дуже давно, ще в середньовіччі, в період правління маврів в Південній Іспанії, коли про гаспачо і мови бути не могло, оскільки іспанські колонізатори ще не привезли з плавань помідори, а сама Іспанія була, в якійсь мірі, частиною ісламського світу. Та й сам склад дає підстави приписувати страву арабській кухні, мигдаль і часник дуже часто присутні в кухнях арабських народів. У самій Іспанії існує два види подачі цього холодного супу: в Малазі ахобланко Вам подадуть так як я, з виноградом. А ось в Гранаді з печеною "в мундирі" картоплею, а часом і з філе анчоуса. Я віддаю перевагу першу версію, вона і є більш популярною в Іспанії, а Ви вирішуйте як Вам більше до душі!
Рецепт цієї печеної гуски з капустою, підійде навіть для новачків в запіканні гусей, качок чи індиків. (Не згадую про курку, оскільки її добре спекти простіше простого). Щоб вдало приготувати гуску по цьому рецепту, навіть особливої інтуїції чи великого кулінарного досвіду не потрібно. Навіть вік птиці не грає визначальної ролі. Фарширована тушкованою капустою гуска, спочатку ніжно, та відносно довго, печеться при помірній температурі. А потім, після часткового вистигання, гарненько рум'яниться. І шкірочка буде хрусткою і м'ясо ніжним. Тільки не чекайте, що гусячі грудки будуть надзвичайно соковитими. Хоч смачними вони звичайно будуть. При запіканні такої птиці цілою, це неможливо. Щоб вони були соковитими, й ніжки пропеклись як слід, грудки потрібно було б відрізати та приготувати окремо, значно коротший час та при інших температурах. Але це не зовсім естетично і якось не по-святковому. Тому просто краще не зважати на цей нюанс і насолоджуватись урочистим та апетитним виглядом золотистої, запеченої цілою, гуски. При бажанні, під час тушкування квашеної капусти для фарширування гуски, до неї можна додати кілька порізаних, попередньо відмочених сушених білих грибів, тоді смак страви буде глибшим. Оскільки гуска запікається фаршированою капустою, у Вас уже практично є гарнір. Ще якась страва з картоплі, в ідеалі хрустка запечена картопля або картопляне пюре, на додаток домашні соління з овочів і у Вас вже є комплексна вечеря.
Не стандартна закуска з багатою смаковою гамою. Печені в духовці пластинки баклажанів з оливковою олією з часником та базиліком, загорнуті у рулет з начинкою з солонуватого сиру Фета та багатими смаком в'яленими помідорами. Страва для всіх любителів баклажанів та середземноморської кухні. Саме середземноморські смакові акценти домінують у цих рулетиках з баклажанів з сиром Фета. При бажанні, цю закуску можна приготувати заздалегідь і тримати в холодильнику, склавши у лоток чи на тарілці, накривши фольгою чи харчовою плівкою. Рулетики з баклажанів з сиром Фета однаково смачні як в теплому вигляді, одразу після приготування, так і в холодному вигляді. При бажанні, баклажани для рулетиків з баклажанів з сиром Фета можна не пекти, а смажити на сковорідці. Але в такому разі вони вберуть значно більше олії. Баклажани мають ту ваду, що вбирають її величезну кількість при термічній обробці. Запікання баклажанів у духовці - це спосіб обмежити кількість олії яку вони вберуть. Солити баклажани перед приготуванням рулетиків не потрібно. Теперішні сорти не мають колишньої гіркоти. Я пробувала не раз з однієї й тієї ж партії баклажани солити перед приготуванням й не солити. Жодної різниці я не помітила, попри те, що в силу кулінарної діяльності, я навчилась помічати навіть найменші смакові нюанси страви. Тому не варто витрачати час на завчасне соління. Приправляючи страву сіллю загалом, потрібно мати на увазі те, що сир Фета вже доволі солоний, як і в'ялені помідори. Комусь може здатись, що солі й зовсім не потрібно.
Дуже простий у приготуванні, гарнірний салат з перших овочів, рум'яних грінок приготовлених на оливковій олії, духмяного базиліку та сиру бурата, який можна замінити в рецепті моцарелою без втрати якості та зміни смакової гамми. Такий салат буде чудовим доповненням до різноманітних страв в середземноморському стилі. Він доволі ситний, тому його можна подавати поруч з м'ясом та рибою в якості комплексного гарніру. Я вже раніше писала про чудовий італійський сир бурата, який повстав з потреби використання решток при приготуванні моцарели, а став значно шляхетнішим та розкішнішим, ніж сама моцарела. Він такий ніжний, що його консистенцією можна спокушати. Ці пружні кулі, наповненні вершками та сирними рештками з приготування моцарели, не можливо не любити. Спробувавши його раз, залишаєшся його шанувальником на віки. У нас цей сир важко придбати, мають його лиш крафтові сироварні й деякі інтернет-магазини, навіть у сусідній Польщі - це розкіш, але все ж таки зустрічається. Якщо маєте можливість, обов'язково спробуйте його хоч раз, а якщо ні, то теж не привід салат не готувати, оскільки якісний сир моцарела — це теж дуже достойна заміна. Зверніть увагу, грінки, або ж крутони, обсмажуються на оливковій олії й це передусім потрібно для самого смаку цих грінок. Аромат оливкової олії дуже добре гармоніює з сиром бурата та базиліком, що створює середземноморську композицію у цьому незвичайному салаті.
Шоколадний мус - це розкішний десерт, не лише для шокоголіків, що ще й до непристойності простий у приготуванні. Коли будете ним пригощати рідних та друзів, не розповідайте, що готувати його так легко. Це просто зведе нанівець всю ілюзію вишуканості цього десерту:-). Шоколадний мус виходить дуже смачним, таким пухким, але водночас інтенсивним смаком, з приємним посмаком апельсину та п'янкого лікеру. Можна, звичайно ж, і без лікеру, теж буде смачно, але для дорослих раджу не обмежувати це задоволення, бо воно того варте:-). Приготувати шоколадний мус можна як за годину до подачі, так і за день до свята. А ще, скажу Вам, не застиглий мус теж дуже смачний. Ті, хто облизували миски з вимішування мусу, були дуже задоволенні:-). Тому, якщо дуже хочеться, то можна готувати його собі так, щоб насолодитись одразу:-). Отже, хоч усе дуже просто, все ж таки є декілька нюансів, щоб шоколадний мус вийшов досконалим: 1) Обов'язково пильнуйте правил прогрівання маси на водяній бані. А саме, щоб дно посуду з інгредієнтами, не торкалось води. Пишу це не дарма, адже якщо буде торкатись, то дуже легко перегріти спочатку жовтки, а потім і шоколад. 2) Не відходьте від жовтків на водяній бані. Спочатку довго здається що вони не гуснуть, що ніщо не відбувається, але вже як почнуть гуснути, то перетворення від дещо загустілого крему до солодкого омлету, триває менше ніж пів хвилини. І як тільки почала маса густіти, додавайте шоколад. Готування на водяній бані потрібне для того, щоб пастеризувати жовтки та зробити мус дещо густішим. Не потрібно чекати аж маса сильно загустіє. 3) Не перегрівайте шоколад. Як тільки розтанув й маса стала доволі м'яка й однорідна, знімайте з вогню й збивайте вершки. 4) Правильно змішуйте шоколадну масу з вершками. Спочатку потрібно додати трішки збитих вершків до шоколаду, добре вимішати, щоб зробити масу більш легкою та ще більш охолодити, а далі, вже ту полегшену масу додавати до вершків. І не навпаки. Це все потрібно, щоб не перегріти вершки (вони просто осядуть) й зробити масу легшою, щоб з меншими втратами вимішати шоколад з вершками. 5) На останньому етапі змішування шоколаду з вершками, мішати слід лопаткою, а не вінчиком, щоб зберегти якомога більше повітря в вершках. Ну от і все. Як почитала правила, то здається все складнішим, ніж є насправді. Але все просто, головне почати, а пишу, усі нюанси, щоб Ви робити все обізнано та свідомо й щоб не залишити місця на промах. Адже Ваша радість з приготовленої страви чи десерту, це й моя радість, тому, як мама-квочка, нав'язую Вам оці усі настанови:-). При бажанні урізноманітнити шоколадний мус, його можна зробити з цедрою будь-яких цитрусових (головне, щоб це була цедра, а не шкірка), з будь-яким алкоголем, не лише апельсиновим лікером, а можна, наприклад, використати Амаретто, ром, особливо темний, чи навіть м'ятний лікер. На етапі прогрівання жовтків, можна додати улюблені спеції й зробити цей мус винятковим. А ще, можна змінювати й сам шоколад. Любителі солодших десертів оцінять мус з молочним шоколадом або навіть білим, а ті, що надають перевагу гіркому шоколаду, оцінять мус з шоколаду з 80-90% какао маси. А я вже зовсім скоро поекспериментую з четвертим видом шоколаду, рубіновим. Він неймовірно смачний, дещо фруктовий й дає красивий, натуральний, рожевий колір. Отже, поле для експерименту безмежне. Успіху Вам у цьому!
Капуста романеско з'явилася у нас порівняно не давно. Хоч овоч не новий, в околицях Риму ця капуста вже давно вирощується, звідти й назва, але своє поширення романеско отримала не так вже й давно, в 90-х роках 20-го століття. Капуста романеско - це щось спільне між броколі й цвітною капустою, тільки смаком і консистенцією ніжніша. Тому овочі взаємозамінні. Готуючи, як з броколі, так і цвітною капустою, важливо не переварити цей овоч, інакше також як з пересмаженим стейком або перевареними макаронами, ніякого гастрономічного задоволення не буде. Тому бланшуємо в киплячій воді приблизно 2 хвилини, відціджуємо і швиденько обполіскуємо під холодною проточною водою, щоб зупинити процес термічної обробки і далі робимо як знаємо:-)). Можна обсмажувати, щоб добути особливий аромат, знову ж таки, не довго, або ж відразу поливаємо якоюсь заправкою або соусом, додаємо в салати, до макаронів або до рису і т.д. Важливо! При бланшуванні (короткочасного варіння в киплячій воді), не накривати посуд кришкою !! Інакше капуста втратить свій яскравий колір. Це стосується всіх зелених овочів. Кислотам, які заважають хлорофілу проявитись і не окислитись треба випарувати, тому не затримуємо їх під кришкою! Про мигдаль. Я використовувала пластівці з мигдалю. Можна використовувати по суті звичайний мигдаль, знявши з нього шкірку, бланшуючи його кілька хвилин в киплячій воді, потім посікти і обсмажити. Далі все як в рецепті.
Зізнаюсь, я особливо ніколи не любила торт "Мурашник", але скоріш за все тому, що пробувала його по недопрацьованих рецептах. Та й що приховувати, навіть хороша класична версія цього торту, досить важка, збита та й смаком вбога. В Інтернеті є безліч кулінарних рецептів приготування торту "Мурашник", але жодного такого, який хотілось би приготувати особисто мені. От прийшлось відкривати для себе "велосипед" по-новому... Частина борошна для печива, з мигдалю. Дякуючи цьому, печиво дуже хрустке, розсипчасте і має приємний горіховий посмак. Якщо у Вас немає борошна з мигдалю, змеліть таку ж кількість чищеного мигдалю по вазі, разом із пшеничним борошном, щоб не збились горіхи в одну грудку, в чаші блендера. Чорнослив, у свою чергу, чудово збагачує смак та консистенцію. Торт набагато легший та цікавіший смаком ніж класичний. І цедра вносить своє у загальну смакову ноту. А ще Вам скажу, що це найшвидший у виконанні торт, який мені доводилось робити. Ніякого змащування коржів, покривання та декорування. Все змішати разом і викласти. Звичайно ж, коли печиво спечене. І нехай Вас Бог боронить від спокуси використати готове печиво. Це все одно, що замість масла, на хліб мастити огидний маргарин!
Головне в приготуванні такої риби - це швидко запекти її при високій температурі. М'якоть буде соковитою, а шкірочка хрусткою. Хіба не це ми любимо в рибі? Якщо купуєте заморожену рибу - ретельно розморозьте її перед початком приготування. Якщо риба хоч трішки не розморозитися - під час запікання потече, буде сухуватою м'якоть і прощавай хрустка шкірочка...
Хоч курка з рисом по-хайнанськи й містить в назві спогад про китайську провінцію Хайнань, насправді це сінгапурська національна страва, яка нагадує автентично хайнаньську страву, курку венчанг, що дещо простіша ніж курка з рисом по-хайнаньськи. А в Сінгапурі ця страв настільки популярна й значуща, що її подають на прийомах державної ваги, на міжнародних виставках де представлений Сінгапур, а сінгапурські авіалінії Singapore Airlines навіть подають її під час своїх рейсів. Для мене взагалі Сінгапур - це як азіатські Сполучені Штати в мініатюрі. Це динамічна та разюча країна іммігрантів, в більшості своїй вихідців з Азії. Країна де змішалось безліч культур, кухня якої нагадує строкате попурі з сумішшю китайської, малайзійської, індонезійської, тайської, індійської й навіть японської кухні. І вона, як і американська кухня, просто не може бути не смачною, адже там поєдналось все найсмачніше зі стількох культур! І ця змінена версія курки венчанг, курка та рис по-хайнаньски, національної страви Сінгапуру, - ідеальний приклад смачної сінгапурської кухні. В Сінгапурі навіть є мережі закладів харчування, що спеціалізуються виключно на курці та рисі по-хайнаньськи, не кажучи про численні вуличні пункти продажу цієї дуже смачної комплексної страви, яку ще й так просто готувати. Це одна з найпростіших та найвражаючих страв азіатської кухні, яку дуже легко відтворити дома, зберігаючи автентичність смаку. Скажу навіть більше, дома вона смачніша:-). Тому, щиросердечно рекомендую, навіть якщо до цього, азіатська кухня була для Вас загадкою. Для приготування цієї страви я використала домашню курку-бройлер. Це ідеальна птиця для такого приготування і її рекомендую. Лиш вибирайте таку, щоб мала товсту жовтувату шкірку й достатньо жирку при задку, це ознаки того, що птицю вирощували повільно, традиційним методом, без пришвидчувачів у вигляді гормонів. Але якщо таку птицю важко у Вас знайти, тоді таким чином можна приготувати звичайну домашню курку. Це один з небагатьох рецептів, де ці худорляві, але дуже ароматні курки-спринтери, бо за їх спосіб життя і міцні м'язи їх інакше не назвеш, у виграші. Поки гаряче, їх м'ясо теж дуже смачне і навіть ніжне. Лиш магазинних бройлерів використовувати не рекомендую. Смаку в них мінімум, сама курка і бульйон будуть ніякими. Зате гормонів та антибіотиків там чимало. Кількість води, що необхідна для бульйону, вказана лиш приблизна. Точна кількість залежить від розмірів птиці. Потрібно щоб вода була до верху каструлі. Й опускати курку слід в киплячу воду. Оскільки нам необхідна смачна птиця. Загальне правило таке: якщо потрібен найнаваристіший бульйон, м'ясо починаєте готувати в холодній воді, а якщо потрібне смачне м'ясо, то опускаєте його в гарячу воду. А вже коли дійшла вода до повторного кипіння, вогонь потрібно зменшити до мінімуму, щоб не було активного кипіння, а лиш легке побулькування. М'ясо буде ніжним й бульйон прозорим. Й шумовини знімати не обов'язково. Колись прочитала в одній книзі, не можу пригадати в якій, напевно то був спогад американського кулінара про гастрономічну практику на Півдні Франції, в ресторані, де заправляла жіночка, як категорично не дозволяла знімати шумовину з бульйону, бо буде менше смаку, а в процесі варіння вона і так відійде на боки каструлі. Як спробувала й собі не перейматись шумовинами, так тепер тільки так і роблю. Й бульйон прозорий і дуже наваристий. Можна потім готовий бульйон крізь мілке сито процідити й всі шумовини в ньому залишаться. А так насправді, лиш на Заході переймаються прозорими бульйонами (Так, Україну я відношу до Заходу, ми ж розташовані в Європі). В Азії - мутні бульйони, де відбулось поєднання води та жирних частинок - це знак якості. Одразу згадуються корейські бульйони на кістках, що аж білуваті від довгого інтенсивного кипіння. Я довго не могла зрозуміти що воно таке, на смак наваристий дуже смачний бульйон, а на вигляд як густе молоко з водою. Аж коли почитала більше на цю тему дома, заглибившись вивчення цієї цікавої кухні, зрозуміла що до чого. Пишу це до того, що все у житті відносне. Для когось мутний бульйон - це кінець кулінарної кар'єри, а для когось ознака того, що буде дуже смачно:-) й не варто перейматись дурницями. Головне робити все з любов'ю. Далі все доволі просто в приготуванні. Коли курка готова, на основі бульйону готується рис і напевно зайве писати, що він дуже смачний. Якщо у Вашій сім'ї дуже люблять рис, можна одразу готувати більшу порцію, оскільки все "зметуть"! Потім, вся страва подається комплексно. Куряче м'ясо вмочується в традиційні соуси, все закушується рисом й запивається ароматним бульйоном. Огірок тут слугує для очищення смакових рецепторів, як свіжий подув вітру. Щось на зразок ефірного японського маринованого імбиру, який подається до суші з цією ж ціллю. До речі, про соуси. Імбирний соус - це найтрадиційніший соус до цієї страви. Його слід обов'язково готувати, якщо хочеться відчути автентичний смак страви. Пікантний соус теж доволі традиційний і часто, в тій чи іншій версії, його подають також. Я за основу його приготування взяла гострий соус Сірача (Siracha), але його можна готувати на основі будь-якого гострого соусу. Якщо робили влітку азіатський гострий соус за моїм рецептом, то можна використати його. Мої запаси вже давно вичерпані. З початком холодів, мій чоловік швиденько спорожнив пляшечки. Зате знаю, що на наступний раз кількість його я збільшу в разів 4. Й останній соус, інгредієнтів для якого навіть не вказано в таблиці, зовсім альтернативний, але він смакує моїм рідним. Це просто соєвий соус змішаний в рівних частинах з лимонним соком. Соус для дітей, адже імбирний і пікантний соус мої діти ще не сприймають. Все не дочекаються, коли старша донька почне любити гострі страви. З нашим способом життя - це питання часу!:-)
Якщо Вам подобається малосольна сьомга - сподобається і ця страва. Мій чоловік не любить червоної риби, але тартар наминав за обидві щоки. Справжню соковиту м'якоть червоної риби можна відчути тільки без термічної обробки. Запеченого або звареного у вині, на маленькому вогні, лосося я також “поважаю”, але в сирому вигляді для мене він завжди краще.
Чи то доросле чи дитяче свято, такі фрикадельки однаково радісно сприймаються гостями. А хто не любить соковитих фрикадельок, ще й таких, для яких особливо не потрібні прибори? Такі м'ясні запечені фрикадельки не займуть багато активного часу приготування. Їх навіть смажити не потрібно, все готується в духовці, що суттєво заощаджує час. А кисло-солодка глазур запечена на поверхні - це просто вибух смаку у роті. Як на мене, до них і соусу не потрібно, оскільки вони такі соковиті й сповнені смаку. Але під рецептом я навела приклади соусів які можна до них подати, якщо є таке бажання. При приготуванні котлет чи фрикадельок, у всіх, хто готує, не рідко повстає питання, щоб таке додати, щоб вони були соковитими. Хтось булку розмочену в молоці додає, хтось додає стільки сала, що сумлінний кардіолог би зомлів, дивлячись на таке, а хтось ще якось чаклує. Звичайно, має значення не лише, що додати, але як робити, тобто техніка, а з того що додати, скажу, що цибуля - це незамінний зволожувач фаршу. Потрібно додати велику її кількість стосовно м'яса й Ваші котлети та фрикадельки будуть завжди тішити Вас. Дуже важливо, щоб перед запіканням, фарш та й решта інгредієнтів для нього були кімнатної температури, тоді вони будуть рівномірно рум'янитись та пропікатись й з них витече менше м'ясних соків та жиру. Крім того, використовуючи м'ясо птиці для фрикадельок, краще робити фарш самостійно зі стегнового м'яса. Воно набагато ароматніше та трішки жирніше. А ще, відкрию Вам свій секрет приготування фаршів з птиці, я завжди додаю шкірку птиці до фаршу. Перемелюю її разом з м'ясом. Вироби з такого фаршу набагато ароматніші, соковитіші і, як додатковий бонус, сповнені колагену, який так потрібен нашим суглобам. Щодо соусу барбекю, то можна використовувати як домашній, так і магазинний соус. Можна використати навіть кетчуп, якщо не можете знайти чи не хочете готувати свій соус барбекю, хоч з останнім набагато смачніше. І ще одне, у версії для дорослих, до фаршу можна додати 1 ч.л. меленого перцю чілі для пікантності й до глазурі можна додати також 1/2 ч.л. меленого перцю чілі.
Пухкий бісквітний торт, з приємним вишнево-маковим присмаком. Легкий в приготуванні, цікавий на смак. Вдалося здивувати і порадувати чоловіка. Він навіть сказав: «Це поезія…» :-) Такий ліричний відступ приніс радість і мені ...
По проханнях читачів, на сайті буде з'являтись все більше рецептів приготування горбуші. Перший рецепт яким я хочу з Вами поділитись, - це рецепт малосольної горбуші, яка цілком може замінити дорогу та не зовсім здорову сьомгу. Про умови вирощування та корм норвезької сьомги та форелі напевно вже всі знають. І риба здобула настільки погану славу у дієтологів та лікарів, що ті навіть беруться нормувати, скільки доросла особа, без шкоди для здоров'я може з'їсти сьомги на тиждень і кількості, скажу Вам мізерні. А вагітним жінкам і дітям взагалі не рекомендується споживати цю рибу через понаднормову кількість токсинів у цій рибі. Ну зовсім як курятина з птахоферми. Сама сьомга та форель корисні, але дикі. Але де ж їх таких знайти? І яка тоді ціна буде за цю рибу? Інша справа горбуша, риба з родини лососевих. Вона, поки що, дика й виловлюється в холодних водах й у природі її достатньо, що не потребує створювати ферми. А оскільки її м'якоть менш ніжна та менш жирна, ціна на неї теж менша, адже й цінується вона менше. Але користі в собі вона несе набагато більше ніж фермерські лососеві. Оскільки м'якоть горбуші сухіша та менш ніжна, при засолюванні вона твердіє. Сьомга теж дещо твердіє, але вона жирніша і це не так відчувається як у випадку з горбушею. Вихід з цієї ситуації є. Це відмочування, після засолювання риби, у холодній, кип'яченій воді. Завдяки зворотньому осмосису, м'якоть почне вбирати і затримувати в собі воду, зайва сіль вийде і у Вас буде чудова пружна, ароматна та в міру солона, малосольна горбуша. Під час відмочування, воду слід міняти, щоб виполоскати зайву сіль. Така малосольна горбуша чудово смакує на житніх хлібцях з вершковим сиром та цибулею різанцем. До смаку можна скропити рибу соком лимона. Вона також чудово проявляє себе в салатах та чудово замінить у рецептах малосольну сьомгу.
Хоч для мене це був доволі складний рецепт у розробці, в результаті вийшло все просто в роботі й так, як треба й можна приготувати цей чудо-торт, самий справжнісінький торт-морозиво, в короткий термін, не перенавантажуючи мороженицю або ж взагалі без неї! А почалось все з того, що я захотіла зробити на сайті тиждень несподіваних рецептів "страв навпаки" до дня захисту дитини. Що насправді не зовсім звичайні, такі, яких не очікуєш, як пиріг зі спагетті замість тіста чи суші-бургери з "булками" з рису, тощо. Й бракувало мені чогось солодкого до трійці. І тут ми почали з моєю Феєю Picante Cooking Оленою Чекалюк гадати, що б то могло бути, щоб так навпаки було:-). Якось поступово дійшли до того, що то мав бути торт-морозиво й вже наступного дня я вислала Олені нарис, яким його бачу. Їй ідея дуже сподобалась! Хоч я ще помучила і чоловіка і Олену уточненнями, своїми ваганнями, як краще. Й найскладніше було продумати все так, щоб основа була тонка, але не занадто, щоб не тверділа при заморожуванні й щоб всі три шари морозива можна було приготувати в короткий термін зі звичайнісінькою домашньою мороженицею, а при бажанні і без неї, не перетворюючи приготування цього торту у тижневий процес. Й щоб ще, при цьому всьому, якість морозива була відмінною. І вдалося! Тож ділюсь цим дитячим щастям, тортом-морозивом "Три смаки" з Вами! Але, УВАГА! перед приготуванням обов'язково читайте всю передмову до кінця й продумайте весь процес! Тоді все вдасться! Щоб більше зрозуміти чого у того чи іншого шару цього торта-морозива такий, а не інший склад, потрібно трішки заглибитись в приготування домашнього морозива, яке зводиться до того, щоб у чудової та смачної маси, з якої хочете зробити морозива, була як найніжніша консистенція, а саме, як найменші кристали льоду, що дають відчуття шорсткості. Так от, чим жирніша та солодша маса, тим кристали льоду менші. Чим швидше заморожується маса до мінусових температур, знову ж таки, ті кристали льоду менші. Крім того, мед, желатин та алкоголь також обмежують утворення кристалів льоду. І якщо з останнім (найефективнішим засобом від утворення кристалів льоду, через те, що алкоголь не замерзає при температурах домашніх морозильних камер) для дитячого торту не розженешся, максимум ложку на всю масу, то мед і желатин я до вершкового та полуничного шару додала. І так, почнемо з основи. Її я зробила з медового брауні, подібного, що використала для свого "вареного" сирника з обліпихою, але, зробила її з олією замість вершкового масла, а все для того, щоб корж не твердів надмірно при заморожуванні. Олія та мед у складі цьому сприяють. Як мед, так і олія, можуть бути будь-якими. Зверніть увагу, що як мед, так і олія мають доволі таки інтенсивний смак й мають вагомий вплив на те, як смакуватиме корж. Я використовувала оливкову олію, можна використати будь-яку горіхову олію, вони також чудово підходять. В Україні є чимало чудових сирочавлених олій. Саме ж приготування коржа доволі просте, простіше ніж приготування будь-якого бісквіту. Полуничний шар. Це по суті і є полуничне семіфредо, рецепт якого публікувала раніше, тільки у меншій кількості й з медом замість цукру, щоб ще більше обмежити формування кристалів. Тож перечитайте ще передмову до семіфредо, про нюанси приготування. Все майже так само. Вершковий шар. Це класичне вершкове морозиво, але з додаванням меду замість цукру, з желатином (що частіше використовується в сорбетах, аніж у вершкових морозивах) та зі збиванням вершків, щоб надати пухкішу консистенцію масі, аби якось компенсувати те, що заморожуватись маса буде без морожениці. По суті, маса робиться майже по принципу семіфредо. Увага! У всіх елементах цього торту, мед можна замінити цукром (зменшуючи його кількість по вазі на 20%), у випадку якщо у Вас алергія на мед. У всіх інших випадках, робити цього не раджу. В крайньому разі, у двох шарах морозива використати інвертний сироп. Й щодо останнього шару. Там вже класичне шоколадне морозиво. Воно готується стандартним методом, в морожениці. Ідеально для верхівки підходить шоколадне морозиво просте або шоколадне морозиво з праліне. Я використовувала найулюбленіше морозиво нашої сім'ї, найкраще шоколадне морозиво з моєї кулінарної книги "Знаю, що споживаю". Таке морозиво можна приготувати 1-2 дні наперед. Головне, перед тим як набирати кульки морозива спеціальною ложкою, дістати його з холодильника й залишити хвилин на 20 при кімнатній температурі, а далі діяти якомога швидше:-). Це все ж таки морозиво. Можна зробити ще інакше, якщо маєте місце в морозильній камері. Завчасно поформувати з шоколадного морозива кульки й викласти їх на невелике деко застелене пергаментом й добре заморозити в морозильній камері, окремо від торта. А вже перед подачею, дістати торт, викласти не поспішаючи готові кульки й прикрасити за власним вподобанням. А поки все це робитимете, торт дійде до ідеальної температури подачі. І увага! Торт з морозильної камери буде одразу надто твердим, дайте йому 10-12 хвилин постояти при кімнатній температурі й він набуде ідеальної консистенції! Здається все. Але якщо є якісь питання, не вагайтесь, пишіть!
Дуже простий у виконанні десерт з чудовим, яскравий та незвичайним смаком. А цей не звичайний смак додають йому віскі та мед у вершках. А хрусткі вівсяні пластівці просто, але дуже ефектно доповнюють страву! Ну що може бути ще більш шотландським ніж віскі та вівсяні пластівці?! Признаюсь, вівсяні пластівці це останнє, що б мені спало в голову додати до вишуканого десерту. Але після того, як спробувала приготувати цю шотландську класику, я змінила свою думку щодо скромних пластівців. Підрум'янювання на сковорідці надає їм особливу, навіть трохи горіхову, смакову нотку! І скажу Вам, це один з найшвидших в приготуванні десертів! Все робиться просто за лічені хвилини, а враження в гостей не менше ніж від вишуканого торту. Ідеальне рішення на ті дні, коли катастрофічно не вистачає часу. Інколи, пластівці для цього десерту, напередодні замочують в віскі і лише потім обсмажують. Але обсмажити до хрусту ту "п'янку кашу" майже не можливо, тому я цього не роблю. А ще, у давніші часи, замість вершків, у рецепті цього десерту використовували кроуді - сир з підкисшого козячого молока. А сам десерт, по суті, можна готувати з будь яких ягід чи фруктів, з будь-яким улюбленим алкоголем. Хоч традиційно кранахан містить малину та віскі.
Хоч коктейлі з легендарної родини дайкірі й класифікуються як "аперетиви", дайкірі з фруктами чи ягодами настільки багаті та кремові, що я все ж таки раджу подавати їх після трапези, а не як стандартний аперитив, перед. Чи то під впливом бабусиних забобонів, про те, що не можна споживати солодке перед основною трапезою, бо апетиту не буде, чи то від того, що я не надто полюбляю солодке, мені важко уявити задоволення від солодкого, напою чи десерту, коли я голодна. А в кінці трапези, це саме те, що потрібне для мозку, щоб сигналізувати завершення трапези та подарувати тривалий післясмак у роті й п'янке задоволення. Особливо, якщо це такий смачний, кремовий та релаксуючий дайкірі з манго. Правильна консистенція дайкірі з манго повинна бути чимось між гранітою та коктейлем. А досягти її можна завдяки достатній кількості льоду, що мелеться з рештою інгредієнтів. Для цього також потрібен потужний блендер який без проблем та перегріву справився б з меленням льоду. А коли вже все змололи, дайкірі з манго потрібно швиденько подавати, поки лід ще остаточно не розтанув. Це казкове задоволення, тому випивається він швидко:-)
Цей салат з динею та сиром з пліснявою — мій особистий фаворит цього салатного сезону. Він такий соковитий та такий зухвалий смаком. Цей салат комплексний і може бути поданий самостійно в якості легкого обіду чи вечері, що у тепліші дні в нашій сім'ї часто буває. Також, доречним цей багатий салат буде й на святковому столі у якості закусок. Парувати його можна з запеченою свининою, телятиною, перепілками чи куркою й він може бути навіть гарніром. Попри те, що диню я недолюблюю, як і більшість гарбузових (нагадую, гарбуза не їм ні я та ніхто у моїй родині, тож рецептів з гарбузом на сайті нема та не буде), й практично не їм її самостійно, у цьому салаті вона просто неймовірно смачна, як і в морозиві з вершками чи у холодному білому вині. (Хотілось би мені колись таке написати про гарбуз, але його посмак та аромат здатен мені зіпсувати будь-яку страву). У цьому салаті вона так вдало поєднується з огірком, сиром з пліснявою та бальзамічним оцтом, що важко відірватись від салату. В рецепті, в переліку інгредієнтів для заправки вказаний якісний бальзамічний оцет. Я не про той, що повністю сертифікований, продається лиш у певній тарі та коштує як хороші нові туфлі, а деякий як і кілька пар, а про дещо простіший, але виготовлений за традиційною технологією, натурально загущений (не глазур), з винограду сорту ламбруско, без додавання карамелі. Він густіший та солодший за ті простіші. І звісно ж, дорожчий, але не на стільки, на скільки сертифікований оцет. Але відкрию Вам секрет, той що виготовлений за традиційною технологією, дуже близький смаком до сертифікованого оцту з мінімальною витримкою. Тож можна, без снобізму насолоджуватись справжнім смаком, за помірні гроші. Хоч скажу Вам, той витриманий бальзамічний оцет, сертифікований, теж вартий своїх грошей, знаючи скільки праці та часу за тим результатом стоїть. Але той ексклюзивний бальзамічний оцет не ллють до заправок, його капають на продукти й ним насолоджуються. Він завжди відіграє "головну скрипку". Але у цьому рецепті не про нього, а про дещо простіший, але дуже якісний оцет, за традиційною технологією, яким можна і сири скроплювати й інколи навіть салати заправити. Хоч і його можна замінити тут, найпростішим бальзамічним оцтом, додаючи мед до заправки. Буде інакше, але смачно буде. А можна використати й бальзамічну глазур, що по суті є результатом вварювання, дещо підсолодженого, найпростішого бальзамічного оцту.