Дивовижний аромат цієї риби не залишить вас байдужим. Імбир, куркума, лимонна цедра - це основні ароматизатори. Спеції та лимонна цедра, завдяки маринуванню в оливковій олії, добре проникають в м'якоть цієї не великою, але дуже «м'ясистої» риби!
Незвичайний рибний суп в азіатському стилі, що ідеально вписується в концепцію фітнес-харчування. Пікантний, наваристий, смачний, вітамінний та дуже ароматний, а ще він малокалорійний. Цей рибний суп з куркумою та помідорами остаточно ламає стереотип того, що здорова їжа не смачна. Це також один з тих фітнес-рецептів, куди я нічого більше не додавала б, навіть якщо готувався б він, не для фітнес-марафону на кулінарному сайті Picantecooking. Суп можна варити з будь-якою рибою, навіть не обов'язково морською. Лиш важливо, щоб у ній не було надто багато кісток, адже вибирати їх буде дуже важко. А ще, важливо не варити рибу в супі надто довго. Вона просто розвариться і не буде відчуватись в супі, який стане мутним від частинок риби у ньому. Тому одразу після готовності риби, її краще вийняти з супу, доварити все як потрібно, а потім лиш очищене м'ясо риби, для зручності споживання, повернути в суп. Якщо немає ростків квасолі мунг, можна їх упустити. Або додати замість них дрібно-різану пекінську капусту. Ефект буде подібний, лиш смак трішки інший. Я пророщую квасолю мунг дома, це дуже просто й завжди як планую якийсь азіатський суп чи особливу страву з воку, пророщую наперед квасолю. Оскільки сімейне меню я планую з тижневим випередженням, а квасоля пророщується 5-6 днів, то все встигаю. Щоб проростити квасолю мунг або ж маш, як її ще називають, потрібно залити її на ніч водою, потім відцідити й скласти у глибоку миску, а миску накрити прозорим пакетом. Тримати в віддаленому від прямого сонячного світла місці, при кімнатній температурі й промивати кожного дня. Пророщувати, доки довжина ростків буде такою, як Вам потрібно. Далі пророщену квасолю тримати в холодильнику й спожити протягом 3-х днів.
Коли мені в руки попала якісна козлятина, я одразу знала, що хочу з неї приготувати. Про ямайське каррі з козлика читала давно і тихенько мріяла його приготувати. Ми з чоловіком дуже любимо пряні та пікантні страви, що з рештою видно на сайті. І це каррі мій чоловік "охрестив" одним з найсмачніших каррі, що він куштував. У багатьох вдумливих осіб виникне запитання, що за каррі на Ямайці? Коли в середині XIX-го сторіччя на Ямайці знесли рабство, на острівну державу приїхало понад 40 000 індусів, щоб працювати на плантаціях. Вони настільки асимілювались, переженились, постворювали змішані сім'ї, що зараз становлять лиш спогад про своє перебування там, а не окрему етнічну групу. І таке каррі з козлятини - страва яка повстала під впливом індуїстської культури на острові є яскравим нагадування про ті часи. Ямайське каррі з козлятини дуже пряне і його особливістю є те, що густина ньому в основному за рахунок великої кількості спецій. Оскільки усі спеції можна знайти у нас, каррі не настільки екзотичне, як азіатські каррі. Тому його легко приготувати дома, знайшовши хороший магазин для придбання спецій. А козлятину, нехай вибачать мене ямайці, можна замінити молодою бараниною, вона подібна смаком до козлятини. А я пропоную Вам ознайомитись з моєю інтерпретацією ямайського каррі. Якщо Ваші спеції свіжі, то можна змішати їх вже меленими. А якщо вони трішки полежали, то краще використати цілі спеції, спочатку підігрівши їх у сухій сковорідці, а потім змоловши. Це їх суттєво "оживить". Оскільки спеції грають основну роль у ямайському каррі з козлятини, то спеції потрібно використовувати найякісніші. Саме каррі в приготуванні дуже просте. Спочатку обсмажується м'ясо, для смаку підрум'яненого м'яса в каррі, а потім тушкується цибуля з ароматним часником та імбиром й пікантним перчиком чілі. При чому, м'ясо обсмажується вже обкачане в спеціях і спеції частково підгоряють в процесі такого смаження. І в Ямайській кухні це не вважається вадою. Багато хто радить навіть спеціально "спалити" спеції для каррі, щоб вони набули особливого аромату та смаку. Хоч свідомо "палити" спеції я не раджу, але не перейматись ними під час обсмажування м'яса можна. В цьому ямайському каррі з козлятини, як і в більшості подібних страв, м'ясо повинно бути дуже ніжним й просто танути у роті. Для цього його потрібно довго, повільно тушкувати, а потім залишити "відпочити" на 20-30 хвилин, знявши його з вогню та накривши щільно кришкою. Та й після такого "відпочинку" температура його споживання буде більш комфортною, адже каррі доволі пікантне й споживати його дуже гарячим не так вже й приємно. При бажанні чи потребі, козлятину можна замінити бараниною, як я й писала вище. Краще щоб це було м'ясо молодого барана. Можна використати стегнову частину чи лопатку. Для більш екзотичного смаку, в кінці приготування, можна додати кокосове молоко, приблизно 400 мл. Це не обов'язковий і не класичний додаток до ямайського каррі з козлятини, але воно інколи зустрічається в рецептах.
Піккаліллі - це один з найбільш незвичайних видів консервацій, що я коли не будь робила. Його зухвалий, виразно екзотичний смак так суперечить британській стриманості та впорядкованості, звідки власне і походить Піккалілі. Це яскравий слід колоніального минулого Британської Імперії, нагадування про Індію й сама заготівля мала б наслідувати індійські пряні мариновані овочі під назвою "ачар". До речі, це не єдина спроба відтворити азіатські смаки на Британських островах. Подібним чином повстав й вустерський соус, в спробах створити соєвий соус, секрет приготування якого не хотіли відкривати іноземцям азіати. Отже, смак Піккалілі пряний, з гострою кислинкою й попри соління, варіння та пастеризацію, овочі залишаються хрусткими. Але попереджу одразу, цей вид заготівель не для кожного. Традиціоналісти, що виросли на борщі та варениках й цураються всього незнайомого, його не оцінять, а от любителям індійської кухні та азіатської екзотики сподобається. В Британії, його подають до ковбасок, м'ясних пирогів, сиру, яєць, тощо. Слід зазначити, що є й американська версія Піккаліллі, привезена британськими іммігрантами, але вона менш пряна, більш видозмінена. Це моя версія британської консервації Піккаліллі. Щоб її створити, я перечитала безліч британських рецептів та коментарів до них, переклала це все на свій досвід консервування й вийшло так, як я люблю:-). І хоч я дуже люблю азіатські смаки, я не надто люблю величезну кількість оцту, що характерна британським та американським консерваціям. Там панує такий параноїдальний страх ботулізму та різних бактерій, що тим чи іншим чином могли б проникнути у заготівлі, що в переважній кількості овочевих заготівель, кількість оцту та цукру просто абсурдна. Я оцет розвела водою, щоб адаптувати піккаліллі до свого смаку, відповідно підібрала й кількість цукру. Вийшло дуже цікаво, пряно й вкрай виразно! В рецепті вказано 2 кг овочів й по суті, це можуть бути майже будь які овочі. Зазвичай, найстандартнішими овочами є цвітна капуста, морква та спаржева квасоля (яка, як на диво, вийшла найсмачнішою з усіх овочів), але можна брати будь які овочі й навіть фрукти (цукіні, солодкий перець, груші, яблука, часник, гарбуз, тощо). Головне, щоб після чищення та нарізання їх у Вас вийшло 2 кг. Сік, що пустять овочі після соління обов'язково зливати, а самі овочі помити під холодною проточною водою. Вони візьмуть стільки солі, скільки потрібно. Далі вже свою роботу робитиме маринад. Дуже важливо не варити овочі довго. Як під час варіння в маринаді, так і під час подальшої пастеризації. Вони повинні залишатись хрусткими, а довге варіння цьому не сприяє. І ще одне, не бійтесь борошна в маринаді, воно потрібне для того, щоб маринад краще огортав овочі й після вистигання, маринад нагадує соус.