Фрітата, італійська родичка іспанської тортільї, тільки дещо простіша у приготуванні й дослівно може бути абсолютно з будь-чого. Та й італійці так ревно не переймаються як правильно готувати фрітату, на відміну від іспанців. Якщо іспанці, у своїй більшості майстерно, тортілью перевертають в процесі приготування й готується вона від початку до кінця на плиті, то фрітата здебільшого не перевертається, приготування розпочинається на плиті, а закінчується в духовці. Й до фрітати Ви можете покласти ну все що душа забажає і це буде далі правильним. Навіть ботвину, якщо забажаєте:-), як у цьому рецепті. До речі, якби була жива моя бабуся, то вона би розсміялася б, що я щороку так чекаю коли почне сходити буряк, почнуть його проривати й будуть продавати ботвину, або ж гичку, як бабуся її й називала. Раніше гичка асоціювалась з кормом для свиней, а тепер вона стала ще тим вишуканим продуктом. Салат з молодої ботвини весною справжня розкіш, а трішки більшою вона відмінна у супах, тушкованою на маслі, в омлетах та фрітатах, в начинках для пирогів, тощо. А фрітата з гичкою, тобто з ботвиною, ну дуже смачна. Тож щиро рекомендую спробувати! Особливо, якщо цурались гички до цього:-). Щодо процесу приготування, то є там лиш один важливий нюанс. Після того, як потушкували начинку, влили яйця, чекаєте не довше хвилини і один лиш раз все перемішуєте. Одразу ж знімаючи фрітату з вогню. Якщо будете мішати більше або тримати все на вогні довше, буде у Вас вже не фрітата, а якась підпечена яєшня. А щоб фрітата залишалась фрітатою, важливо вставити її в духовку тоді, коли ще видно багато рідкого яйця на поверхні, тоді вона буде мати правильну форму та консистенцію. А щодо решти, то все просто. До речі, при бажанні експериментувати далі, ботвину можна замінити шпинатом чи навіть щавлем. Якщо Вам дуже треба щось м'ясного, то разом з цибулею можна підрум'янити трішки шинки чи бекону, тощо. Й сир може бути різним. Тож, експериментуйте!
Італійська фріттата, можна сказати, - це близький родич іспанської тортильї (не плутати з мексиканською), яку подають не так на сніданок, як на ланч або в якості закуски на вечерю. Я ж готую її все таки на сніданок. Якщо назвати італійську фриттату омлетом, французи напевно обуряться, адже в французьких професійних кулінарних школах кілька занять вчать смажити справжній омлет, надавати йому правильну форму і консистенцію. В італійській же кухні, набагато більше близькою мені по духу і смаку, все трохи простіше. Зізнаюся, і омлетм я надаю перевагу простішим, з великою кількістю начинки, що майже немислимо в французькій кухні. Можна готувати фріттату на плиті, а можна в духовці. Я вважаю кращим комбінований метод, так як він дозволяє потушкувати доповнення до фріттати, овочі, копченості або інші продукти, домогтися від них більше смаку або потрібної консистенції перед тим як заливати яєчною масою. Так як товщина страви не мала, на плиті, без маневрів подібних цирковим, приготувати її рівномірно майже неможливо. Тому раджу готувати саме комбінованим методом. Спочатку на плиті, а потім в духовці. Якщо все таки зважитеся приготувати фріттату на плиті, після додавання яєчної маси до решти інгредієнтів, зменшіть вогонь до мінімуму і накрийте сковорідку кришкою. Як тільки страва майже схопиться зверху, переверніть зі сковорідки на велику тарілку, а з тарілки зсуньте знову в сковорідку, щоб просмажити і іншу сторону. На худий кінець, спаржу можна замінити спаржевої квасолею (хоч смаки у них різні, але замінити все таки можна), просто порізавши її шматочками завдовжки 1,5 - 2 см.