На замовлення читачів ділюсь своїм рецептом м'ясної солянки. Мій чоловік, який вперше спробував солянку у Литві і дуже її полюбив, сказав що смачнішої солянки ще не їв, прямуючи по наступну порцію. І скажу Вам, заглибившись в тематику м'ясної солянки, що смачнішою ніж дома, вона бути і не може! Смак м'ясної солянки повністю залежить від якості та кількості м'яса у ній та якості солоностей які додасте. В жодному ресторані Вам не покладуть стільки м'яса та й відмінної якості, щоб зробити смак солянки неповторним, оскільки всі хочуть заробляти. А якби й поклали, то ціна солянки була б такою, що ніхто її б не купував. Історія походження солянки дуже розмита та спірна. Багато хто приписує назву "селянка" до цього супу, мов би суп селянського походження, що з огляду на кількість м'ясних виробів у ньому, просто безглуздо. В жодні часи сільське населення, в жодній країні, не мало такої кількості м'яса в буденній кухні. Крім того, оливки та лимони теж далеко не всім були доступні. Тож суп, попри безліч писанини в Інтернеті, виразно аристократичного походження. Крім того, назва "солянка" могла бути вжита від того, що в супі використовуються солоності, а ще, коли не було холодильників, м'ясо, після різання худоби солили. А щоб позбавити його надлишку солі, його варили. От і те, що залишалось, було такою собі "солянкою". Те саме стосується риби й грибів. Польська назва бульйону "росул" (Rosół) має теж походження саме від назви процесу позбавляння м'яса зайвої солі. На жаль, на відміну від європейської та азіатської кухні, немає авторитетних друкованих енциклопедичних джерел про українську, білоруську чи російську кухню. А з огляду на кількість брехні на офіційному рівні всюди, в радянські часи, навіть якщо щось і було надруковане в ті часи, ту писанину і так не можна вважати за вірогідну. Навіть роботи пана Похльобкіна, в яких, попри критику комуністичних часів за негативний вплив на кулінарію та відносну прогресивність, з огляду на комуністичні сірі будні, в рецептах та текстах надто сильно відчувається наліт радянських їдалень. Повертаючись до процесу приготування солянки, в деяких рецептах зустрічається використання тих чи інших субпродуктів. Я вважаю, при такій різноманітності копченостей та інтенсивного смаку квашених огірків й томатної пасти, а потім і додатків, вони просто зайві. В російському розсольнику, вони, у вигляді нирок, може і доречні, але не в солянці. Хоч робіть, як вважаєте за потрібне. Перед приготуванням бульйону для м'ясної солянки, м'ясо попередньо обсмажується. Це потрібно для того, щоб надати бульйону, а потім і солянці, приємного аромату смаженого м'яса. Можна використовувати й інші види м'яса. Але чим різноманітніший буде їх набір, тим смачніше. Замість шинки можна використати улюблені ковбаски. Не раджу оливки класти безпосередньо в каструлю з м'ясною солянкою. При варінні смак їх стає гіршим. Краще викладати їх безпосередньо у тарілку. Щодо солоностей, то огірки обов'язково повинні бути квашені, не мариновані. Й повинні бути достатньо кислими. Якщо вони виявляться надто кислими, залежить від пори року, в якій будете варити солянку (чим квашені огірки довше зберігаються, тим більше ферментують, відповідно тим вони кисліші), можна додати до супу трохи цукру і це виправить смак.
Для мене суп з гречкою - це смак дитинства. Як згадую своїх бабусь, то одна з них любила готувати, а для іншої це був примус, тільки на свята вона "розправляла свої кулінарні крила" і робила це дуже добре. У неї, бабусі, що не любила готувати, навіть прислів'я готове було: "З'їж хоч вола, одна хвала", яке абсолютно не відповідає моєму стилю життя і так протилежне моїм переконанням. Так от коли я бувала у неї, там завжди був гречаний суп, не такий, простіший, але я його любила, а може я так любила бути у тієї бабусі, що й суп мені смакував, навіть попри те, що доводилось його їсти за кожним разом:-)). Давно мені хотілось приготувати гречаний суп дома, але нелюбов мого чоловіка до супів з крупами мене втримувала, адже готувати лиш для себе, при величезному об'ємі щоденних справ, то простіше вже з'їсти той суп, який йому до смаку і не витрачати часу. Чоловік завжди "крутив носом" від супів з крупами, бо йому в них не вистачало виразності і вони асоціювались йому зі шкільними їдальнями. І от завзялась та приготувала такий суп з гречкою, від якого не міг відірватись мій чоловік. Наваристість, копченості, сметана та зелень петрушки зробили своє. І ніби все просто, але смак не як у звичайного супу з крупами. Готуючи суп з крупами візьміть до уваги, що крупи мають тенденцію набрякати і на другий день, щоб Ви не робили, суп буде густішим, а крупи будуть розвареними. Але я, наприклад, люблю гречаний суп як першого, так і другого дня. А можна відварити крупу окремо й додавати, як макаронні вироби, у зварений овочевий суп при подачі, але тоді суп не буде мати аромату тієї чи іншої крупи, хоч більшість круп, за винятком гречки, не мають виразного аромату й це не буде проблемою. Замість копчених ребер можна взяти інші копченості чи наприклад улюблені копчені ковбаски, їх тоді не потрібно попередньо відварювати, вистачить додати їх до супу разом з картоплею.